Останні зміни у примусовому виконанні рішень та загальні тенденції

Так нещодавно було прийнято Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», який був необхідний для успішного впровадження Міністерством юстиції розробленої реформи примусового виконання судових рішень, то наразі введено інститут приватних виконавців та запроваджена змішана система примусового виконання рішень.

Після прийняття модернізованого Закону України №1404-VIII «Про виконавче провадження», до минулої редакції цього ж закону, також були внесені деякі доповнення та зміни, головною метою котрих було значне посилення відповідальності з боку боржника та одночасне зменшення у бік мінімізації можливого впливу  державного виконавця на перебіг процесу виконання у частині надання потенційних переваг будь-яким сторонам виконавчого провадження, безпідставного повернення виконавчих документів без прийняття їх до виконання та загального затягування термінів виконання.

Існуючи проблеми у процедурній частині виконавчого провадження, відповідно до наявних реалій, варто розділити на декілька основних напрямки.

Передусім, це очевидна наявність законодавчих чинників, унеможливлюючи належне виконання деяких категорій рішень ще на нормативному рівні та у цілому значно зменшуючи ефективність примусового виконання. Деякими нормативно-правовими  актами встановлені чіткі мораторії щодо звернення майнового стягнення для певних категорій боржників.

По-друге, наявні проблеми щодо своєчасного та швидкого отримання достовірних даних про боржника та його джерел отримання доходу, загального майнового стану шляхом  забезпечення безпосереднього доступу виконавця до потрібних реєстрів, де міститься необхідні данні, у тому числі і с правами реєстратора, з метою обтяження майнових прав чи виявленого майна з метою забезпечення належного виконання рішення.

Згідно з вимогами ст.18 ч.5 профільного закону, чітко означено право на безпосередній доступ виконавця до необхідних даних про боржників, їх коштів та доходів (конфіденційна частина також), про які вказано у державних реєстрах і базах, насамперед електронних, та майна у цілому. Зазначається, що у державного виконавця є безпосередній доступ тільки до тих даних, що внесені у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно. Також він може направляти та одержувати у електронному форматі дані від органів ПФУ та ДФС щодо наявності доходів у боржника та рахунків у банках. Проте існує надзвичайно складне питання щодо отримання даних про:

  • нерухоме майно, право власності на яке було оформлено ще до 2003 року.
  • річкові та морські судна, так як дані про них є виключно у Судновій книзі України та Державному судновому реєстрі України, які ведуться тільки в паперовому форматі, а тому для отримання необхідних даних державний виконавець змушений направляти запити у письмовій форму до органів, як займається реєстрацією річкових та морських суден.
  • ідентифікаційний податковий номер боржника, так як у державного виконавця немає можливості направляти потрібні запити до органів ДФС через автоматизовану систему задля оперативного отримання необхідних даних.
  • техніку сільськогосподарського призначення, так як наявна автоматизована система не дає змогу здійснювати взаємний обмін даними з Держспоживслужбою, яка, власне, і веде потрібний реєстр.

Для забезпечення оперативного отримання потрібних даних щодо боржника, виникає потреба розширення безпосереднього доступу до Реєстру довіреностей чи інших реєстрів з метою з’ясування побіжної інформації про майно боржника. Маючи змогу одразу після відкриття виконавчого провадження отримувати необхідний обсяг даних про боржника, залишиться лише проблема дотримання вказаних у Законі термінів прийняття рішень або ж вчинення виконавчих дій, враховуючи особливості конкретного рішення, яке, відповідно, потрібно примусово виконати.

Зауважимо, що вся діяльність у області примусового виконання рішень загалом достатньо законодавчо врегульована. Приватні та держвиконавці мають користуватися ідентичними процесуальними нормами, мають однакову сферу відповідальності і фактично спільні обов’язки та права. Виключення тільки у комерційних засадах діяльності приватних виконавців. Проте, до важливих переваг для приватних виконавців слід віднести саморегулювання ними навантаження, яке можна корегувати у питанні кількості виконавчих документів, наявних на виконанні, та спроможність користуватися допомогою помічників.

Проте, варто зауважити, що за минулі роки знизилось і навантаження на держвиконавців. Ця тенденція пояснюється об’єктивними причинами. Передусім, це зменшення кількості виконавчих документів через суттєве зменшення кількості винесених судових рішень та обов’язковістю сплати авансу стягувачами, що передбачається профільним законом «Про виконавче провадження» ст. 26,  та необхідністю, якщо порівнювати з минулою редакцією закону, сплати виконавчого збору боржником.

Отже, варто зауважити, що всебічна автоматизація виконавчого процесу, у найближчій перспективі, повинна призвести до звуження межі області конкуренції поміж приватними виконавцями та державними. Через наявні обставини, будуть звертати уваги насамперед на професійний рівень конкретного виконавця, терміни та якість виконання конкретних виконавчих дій. Підсумовуючи, наявність альтернатив для стягувача позитивно вплине у цілому на загальний розвиток усієї системи примусового виконання.